Зимівля в Індонезії. Перші враження

Минає місяць відколи ми подались у нашу третю зимівлю , (яка взагалі-то стала “веснівлею”, бо вирушили ми на початку березня). Це вдруге ми зимуємо з малюком і вперше в Індонезії.
Країну цю обрали не випадково. По-перше, сама не знаю чому, але мене вже купу років магнітом тягнуло на острів Балі, а по-друге, опанувавши гірськолижний спорт, ми не змогли відмовитись від украіїнської зими. Хоча після неї у тепло тягнуло в рази більше 🙂 Як виявилось, Балі – ідеальне місце для такоі втечі. Сезон дощів там триває взимку, а сухий починається навесні.
Отак, довго не роздумуючи, оформили візу, спакували валізи і гайнули до тепла. До речі, стосовно індонезійської візи начитались купу страшилок про те, що українцям часто відмовляють у відкритті довготривалої візи. Мовляв, маєте безвіз на 1 місяць, чого ще треба. Навіть два візових центри не захотіли братись за це діло. Я страшенно не хотіла пертись до холодного Києва і навіть була готова оформити візу у будь-якій іншій азійській країні. Але вийшло все набагато простіше. Як саме – обовязково поділюсь в окремому пості, можливо комусь згодиться детальніша інструкція.
Отож, отримавши візи для тривалого перебування в цій чудовій країні, на радощах кинулась купувати квитки. Нам пощастило, що найдешевший варіант виявився якраз у хорошої авіакомпанії Qatar airways, яка свого часу зарекомендувала себе найкращою у світі та віднедавна літає з Києва. Так от, з тої радості я погано підрахувала дні і взяла квитки на день пізніше, аніж тривалість наших віз. Нам загрожував штраф за “оверстей” ( з англ. – перебування понад норму) у розмірі 20 дол. з людини. Ще не знаю чим історія закінчиться, але ми спробували виграти той день провівши годину в транзитній зоні аеропорту. Тобто, прилетівши на Балі о 22.45 13 березня, ми спеціально тупцювали перед стійками паспортного контролю аж до 00.00, фактично перетнувши кордон 14 березня. Сподіваюсь, продовжать нам візу теж вчасно і штраф платити не доведеться.
Перельоти тривали досить довго. Найпершим був політ Львів – Київ і я трохи панікувала, адже вже мала справу із затримками рейсів від МАУ. На щастя, українські авіалінї спрацювали перфектно і ми опинились у Борисполі навіть раніше, ніж очікували. Далі ми провели у небі  цілих 18 годин. З них 6 год. ми летіли у катарське місто Доха, звідки пересіли на літак до Денпасару, який доставив нас у “столицю” Балі за 10 годин. Як я вже писала вище, сервіс найкращої авікомпанії був на висоті, тож пережили ми той політ досить таки комфортно. Андрія щедро обдарували забавками, так що я навіть пипасені з дому не діставала. Та й взагалі більшість часу він спав. Чого не скажеш про нас. Переліт був денний і на сон зовсім не тягнуло. Як виявилось, гіршим за поєднання невиспана дитина + виспані батьки, може бути тільки невиспані, знервовані батьки + виспана і активна дитина 😉

Переліт Київ-Доха. Андрія задобрюють іграшками

Але повернімось до Індонезії. Я мало читала про цю країну до вильоту, але провівши сумарно майже рік у Таїланді, розуміла що таке Азія, з її колоритом та особливостями. Зустріти щось кардинально нове для нас зовсім не очікувала. Тепер мені сильно кортить написати порівняльну статтю про Індонезію і Таїланд, але не можу собі цього наразі дозволити, адже ми ще надто мало тут прожили, щоб робити об’єктивні висновки. Сьогодні я буду суб’єктивною і писатиму про наші перші враження.

море на о.Балі в першу чергу для серфінгістів

За цей місяць ми встигли багато чого зробити та побачити, тому сподіваюсь вам буде цікаво. Поїхали!
Найперше хочу сказати, що проживши певний час на Балі ви навряд чи пізнаєте Індонезію. Одна з територіально найбільших країн світу, що розкинулась на сотнях островів, на стику азійської та полінезійської рас та культур, де мирно живуть мусульмани, буддисти та індуїсти просто не може бути пізнана на прикладі одного острова. Та й взагалі острів Балі – це суцільний вийняток з власною релігією, традиціями, культурою та навіть кухнею.
Найпершою нашою справою в Азії мала стати адаптація, культурний шок, акліматизація і т.п. Але чи то ми вже такі мандруваки чи умови тут значно комфортніші, але нічого з вищеперечислених явищ нас не зачепило. 2 дні Андрій ще пожив за внутрішнім українським годинноком, добряче відіспався і швидко звик до літа. Першого дня не зміг повірити, що можна отак от просто вийти на вулицю самому. Довго перепитував чи можна роззутись і зняти футболку 🙂

наш дім в Санурі

З побутом ми теж якось швидко знайшли контакт. Оскільки дім було заброньовано через airbnb ще з України, то нам залишилось лише звикнути до всюдисущих комах, геконів, комарів та двох песиків – Кензо та Керо, яких тримали наші господарі. Тоді знайти супермаркет з молоком та картоплею – і можна видихнути та насолоджуватись сонцем та теплом.
На рахунок цін, то на перший погляд тут дорогувато. Хоча ціни досить таки високі, легко стати мільйонером. 1000 індонезійських рупій = 2 гривні. Тому нам легко переводити цінники у гривні і казати “ой як дорого” 🙂  Насправді ціни десь такі ж, як і в Україні, але від Азії оцікуєш дешевизни. А дешевше тут хіба бензин (15 грн за літр) та одяг – прикупила джинсові шортики всього за 120 грн. Європейські продукти дорожчі ніж у нас, тому що є імпортними, ну а місцеві, відповідно, дешевші. Вершкове масло вартує 88 грн, соняшникова олія – 70 грн, а картопля – цілих 40 грн за кг. Зате 5 кг рису – 24 грн, кукурудзяні макарони 18 грн, а кавун – 10 грн. Житло тут теж не з дешевих і домиків за 300 дол/міс як у Таї, тут практично не знайдеш. Зумовлено це мабуть тим, що Індонезія таки досить багата та розвинута країна. І хоч азійський колорит бере гору, тут “цивілізації” таки більше, ніж у країнах на північ від екватору (Таїланд, Камбоджа, В’єтнам, Бірма тощо).
Трафік. Основне правило дорожнього руху на Балі – “Їдь!” І все. Перешкода справа – їдь, зліва – їдь! Пішохідний перехід? – Ні не чув. Тафік тут шалений. Уявіть собі – на острові розміром 150/80 км 4-5 млн мешканців, кожен я яких має мотобайк. Дехто має машину. Громадського транспорту тут не існує. От уявіть собі – кожен бере свій байк і їде…. І хоч дороги тут рівні і досить доглянуті, чомусь надто вузькі. Це значно ускладнює рух і створює масу заторів. І якщо байком ще можна по зустрічній швиденько скочити, чи по тротуару, то машиною доведеться довгенько простояти. Ми то бувалі. Татко наш ще той байкер, тому балійські дорожні пригоди нас мало хвилюють. Хоча таки бісить стояти у корках в спеку. До слова, поліція тут теж є, але основне її завдання – збивати взятки з туристів за відсутність міжнародних водійських прав. За цей місяць нас вже тричі спиняли. Два рази відпустили без хабаря почувши, що з ми Юкрейн 😉 Андрій взагалі всяв собі за правило “каждий, каждий” раз засинати під час їзди. І не важливо – їдемо ми 3 хвилини чи 30. Як тільки гул мотора і вітер в лице – одразу ж в сон. Єдине, хоч він і підріс, без ерго  не так зручно його тримати і фіксувати між нами, особливо під час сну. І хоч відстані тут величенькі, намагаємось часто вибиратись в околиці і досліджувати якісь цікаві місцини.

Затори на дорогах – звичне явище для Балі

“Цивілізація”. Хоч назва Індонезія звучить якось дуже екзотично (принаймі для мене), а Балі – досить колоритно, насправді все набагато прозаїчніше. І хоча знаходиться країна в Азії-Океанії, десь поблизу Австралії, економіка тут на високому рівні. Балі – дуже заселений і “цивілізований” острів. Тут є все – від дитсадків до університетів, від лікарень до дослідницьких центрів. Знайти будь що теж не проблема. У магазинах є все. І якщо в Таї ще треба добряче покататись поки знайдеш потрібну річ (якісне дитяче взуття, наприклад), то тут довго їздити не дрведеться. Гуччі, Дольче Габана, Луї Віттон тут теж присуні, ну трішки з китайським відтінком 🙂 Можливо, це мені лише здається, адже  живемо ми поблизу столиці острова – міста Денпасар. Не знаю. У планах пожити ще й у інших районах і перевірити чи дійсно острів настільки обжитий.

Релігія. Балійці дуже релігійний народ. Я ще до кінця не розібралась що ж саме у них за релігія, але це суміш індуїзму і якихось місцевих традицій. Що цікаво, основною релігією Індонезії є іслам. Виняток становить острів-провінція Балі, де 90 % місцевих жителів сповідують отой балійський індуїзм. Не помітити релігійність балійців просто нереально. Адже практично на кожній вулиці є храм, щодня туди-сюди ходять одягнені у білі сорочки та пістряві спідниці-саронги чоловіки та жінки, часто проводячи різноманітні ритуали. Постійно щось святкують, збираючись у храмах, і на всю вулицю доноситься відлуння барабанних ритмів та одноманітні мантри. У кожному подвір’ї стоїть міні-храм з вівтарем. Щоранку, господиня нашого будинку або її служниця, одягнені у національні костюми, несуть дари духам. У спеціальні мисочки із бананових листків складають квіти, рис, монети та запалені ароматичні палички і ставлять у вівтар, коло  брами і біля басейну 🙂 Жоден порядний балієць не розпочинає і не завершує день без задобрення духів.

індонезійки, зазвичай, носять торби тільки так 🙂

суботня “відправа” у храмі Танах Лот

“стандартні” дари духам

свято Ньєпі – балійський Новий рік

Наші мандри. Балі – досить великий острів. Обїздити його увесь як Самуї нам навряд чи вдасться. Щоб познайомитись із ним поближче і більше побачити ми вирішили пожити половину нашої зимівлі на півдні острова, де найбільше моря і найкращі пляжі. Тут і мілкі купабельні пляжі, і пляжі з високими хвилями, серфінг, заходи сонця тощо. За кілька тижнів плануємо перебратись в глибину острова, поближче до інших красот – рисових терас, водоспадів, джунглів, вулканів…

водоспад Тегеунанг

пляж Баланган – один з найкрасивіших на острові

І хоч намагаємось щодня кудись вибиратись, життя наше не має шаленого ритму. Ми плаваємо в басейні, готуємо їсти, безуспішно намагаємось вкласти Андрія спати на денний сон та вирішуємо інші “житєйські” питання. До прикладу, минулого тижня Андрій хворів. Три дні ми взагалі провели у лікарні, але все обійшлось. Був просто вірус (про медицину, хвороби і страхівки я ще обов’язково напишу). Тепер намагаємось пройти всі індо-бюрократичні кола, щоб продовжити наші візи. Якось так.

Зимівля – не відпустка, що занягнулась. Це життя …

Далі буде…

Пишіть про що саме ви б хотіли дізнатись детальніше – обов’язково все детально опишу!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *