Їдемо в Буковель !?

– А що  ви цього року  в Азію не поїхали?

– Ні, захотілось дитині сніг показати, на лижі стати …

– Віджартовувалась я на постійні запитання, які нас зустрічали ще від кінця літа. Їздити щороку до Південно-Східної Азії у нас якось в планах не було. І не тільки через сніг. Але частка правди в моїх уявленнях про зиму в Україні таки була. Дійсно хотілось вже нарешті гепнутись по коліна в сніг та опанувати лижі при нагоді. І, о диво, усі наші мрії збулись! Зима видалась нівроку. Андрій досхочу наліпився сніговиків, а мама з татом накатались на санках, лижах, сноубордах.

Щоправда, дещо запізно прийшла до мене «мисля» податись на якийсь гірськолижний курорт. Десь аж по святах. Довго вибирали між «Драгобратом» і «Буковелем», поки не вибрали «Майдан». Той, що під Львовом. Якщо вже  їхати «за страшні гроші» на гірськолижний курорт, то не повними «аматорами» ж. Вирішено було спершу опанувати лижі десь на наших теренах,  щоб не соромно було і на Буковелі катнутись.

Так минув лютий місяць. Раз на тиждень  Андрійка цілий день бавила бабуся, поки мама з татом «кувиркались» ближніми схилами. Запитайте мене у якій позі я не «валялась» на горі, якими словами не називала ту всю затію, скількох людей перевертала догори ногами…. Але нічого. Навчилась. Наш рівень майстерності із  «та ну його в баню» став –  «вав, у мене виходить». Коли вже уявляла себе мало не майстром спорту, невдало гепнулась.  2 тижні скакала на одній нозі. Але до «Оксамитового» сезону на «Буковелі» віджила,  і ми таки туди рванули!  Андрія, звісно ж, прихопити не забули 🙂

Про дорогу

Не секрет, що з меншою дитиною легше подорожувати машиною. В цьому я  переконалась  ще минулого літа, коли порівняла наші мандри Європою в 11 місяців та Хмельниччиною у 1 рік і 11 місяців. Жесть. 4 години планшетів, машинок, кувирків на задньому сидінні…. Тому  перед цією мандрівкою трохи таки нервувала. Але хлопака підріс. В 2 роки і 8 місяців мій мужчинка став набагато спокійнішим. Половину дороги він спав, а іншу – сонно розглядав зустрічні машини, будинки та чекав обіцяного снігу та гір. Я навіть не діставала планшет. Окрім соломки їсти нічого не планував, тому я надіялась добряче нагодовувати його вже в готелі. Коли їхали додому все виглядало майже так само.

Про готель

Хоча за вікном вже була добряча середина березня і весна до Львова прийшла чітко за розкладом, на Буковелі «оксамитовий сезон» був тільки  в  розпалі.   Це період коли снігу (наметеного взимку) ще купа, ціни  вдвічі  нижчі, а температурний режим набагато комфортніший. Це я до того, що знайти ідеальне житло в цей період не так вже й легко, як здається. І жертвувати прийдеться або ціною або розташування ( близькістю до витягів). Ми вирішили пожертвувати першим і зовсім не прогадали. Готель повністю відповідав своїй ціні, що за «буковельськими» мірками була середньою (прибл. 1000 грн/ніч за двомісний номер). Але про все по-порядку.

Отож, «Вілла Бланк» – невеликий готельчик у селі Поляниця, що за 1,5 км від Буковелю. Розташований на горі, завдяки чому з вікон розгортається непоганий краєвид. Всередині – дуже атмосферний та затишний, з цікавими дизайнерськими елементами. На першому поверсі знаходиться ресторан, де можна перекусити, коли захочеться, та ігрова кімната, що неабияк радувало Андрія (та й мене). Номера теж непогані. Площі для малюка достатньо. Опалення, щоправда, аж надто щедре, але все можна вирішити провітрюванням. Фішкою готелю є його сніданки. Вони включені у вартість і є направду шикарнючими. Не раз зупинялись у готелях із включеними сніданками, але там все обмежувалось  шведськими столом з кип’яточком та мюслями. У «Віллі Бланк» все навпаки.  Гості ще звечора можуть вибрати по 2 страви на сніданок, який їх уже чекатиме вранці. Це, насправді, дуже зручно, коли поспішаєш кататись і немає часу чекати замовлення.

Щоб ви не подумали, що то реклама, напишу й про мінуси. Їх було небагато, але все ж. Наприклад, мені не сподобалось, коли покоївки в обідній час обходять номери з вологим прибиранням. Це був Андріїв час для сну і вони його будили. Таблички «не турбувати» я ніде не помітила. По-друге, важко було шастати з дитиною аж на 4ий поверх, а гуляти-кататись на біговелі доводилось на парковці, втікаючи від машин, бо рівної площі в околицях готелю не так вже й багато.

Але, на загал, я двома руками рекомендую цей чудовий готельчик.

Про ціни

З 26 лютого на Буковелі розпочався «Оксамитовий сезон» і ціни суттєво знизились. Денний абонемент в офіційній точці продажу тепер вам обійдеться в 700 грн. Але ніхто не відміняв місцевих «підприємців», які можуть перепродати скіпас за нижчою ціною. Так  ми знайшли по 600 грн., а друзі привезли з собою зі Львова куплені за 500 грн. Що стосується спорядження, то краще коштує трохи дорожче, більш зношене – дешевше. Середня ціна – 150 грн./день  за лижі чи сноуборд. До речі, зі сноубордами у місцевих прокатах «напряжонка». Довелось оббігати кілька точок прокату, доки знайшли 2 борда. І краще це робити заздалегідь. Рано вранці або ж ще з вечора. Поїсти-перекусити на вершині гори теж задоволення не з дешевих. Чай – 30 грн, кава «еспресо» – 35 грн. кебаб – 80 грн. Тому краще брати термос та канапки з собою.

Оскільки Андрія ми цьогоріч на лижі ще не ставили, він підкоряв карпатські вершини на біговелі, який ми прихопили з собою зі Львова. Ну а ми з татком катались позмінно. До обіду я, після – він або ж навпаки. Оскільки до витягів було дуже близько (але не настільки щоб перейтись пішки) ми могли часто возитись туди-сюди, не тримати Андрія весь час на вулиці, а бавитись в готельній ігровій.

 

На лижі чи на борд плануємо ставити Андрія вже наступного сезону, з трьох років, коли нарешті дійдемо згоди з татком на тему «хто крутіший: лижник чи сноубордист?» 🙂

А ви в якому віці ставите своїх малючків?

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *