У Карпати за грибами!
Не знаю чи писала я десь раніше чи ні, але ви напевне не знаєте, що я запекла потомствена грибниця. Цілих 2 роки я мовчки мріяла про ліс, дерева і грибочки, які причаїлись то там, то сям…. Звісно, ніхто не каже, що з дитиною нереально за грибами ходити. Але оскільки тато в нас ну зооовсім не грибник, а до діда з бабою далекувато, довелось терпіти.
Та склалось все набагато цікавіше. Одного серпневого вікенду опинились ми в Карпатах і випадково зазирнули до лісу, а там – здогадайтесь що? Ну, звісно ж, чудові грибочки. Так мама дорвалась до свого хобі, а малюк допомагав розрізняти де погані, а де їстивні лупцюючи їх патиками. Котрі вистояли – можна їсти! 🙂 Та, жартую… Я в тих ділах спец, тож до кошика потрапяли винятково смачнющі синяки і трішки сироїжок.
А тепер трохи про Карпати. Марила я ними відколи повернулась з мандрів на Батьківщину. Та хоча до зелених гір всього якихось кілька годин їзди, вибратись ми не могли цілих два місяці. Врешті-решт з нами змогли поїхати друзі, тож ми вирушили. До нашої компанії мандрівників на цей раз приєдналась ще одна красуня, якій щойно минув місяць. Тому мови про намети та дальні регіони бути не могло. Відтак, вперше, ми вирішили віпочити в Карпатах на «ол інклюзів». Насолоджувались краєвидами, гуляли лісами, хлюпались в річці та басейні, смажили шашлики, збирали гриби і просто тішились з того, що не треба готувати їсти і безперестану мити посуд (дівчата зрозуміють).
Місцем дислокації ми обрали теж дуже мальовниче. Село Орявчик Сколівського району приємно здивувало неймовірними краєвидами, багатими лісами та відносною відсутністю цивілізації. Я свідомо не обирала Славське, адже надто вже «заїждженим» став цей курорт. Та й краєвиди там трохи не такі, як в Орявчику. Господиня садиби у якій ми мешкали, щось там наплутала з датами і нам дістався номер люкс за ціною звичайного. Непогано.
Хача на третій день нашого раювання погода зіпсувалась, ніхто не падав духом. Паруючі гори та хмари, що пробігають просто перед носом, творять якусь містичну, інтригуючу картину від якої перехоплює подих)) Ми з Андрієм вдома, звісно ж, сидіти не планували і взувши гумачки-дощовички попрямували … куди? Ну звичайно, за грибами! І не такий вже мокрий та холодний був ліс, у якому за ніч зявилось стільки свіженьких грибочків 🙂
Сповнені вражень та нестримного бажання найближчим часом знову відвідати гори, ми рванули до Львова!
