Перші враження від Хуа Хіна

Хуа Хін – велике місто-курорт у північній частині Таїланду, на відстані 200 км від столиці країни – Бангкока. Не скажу, що воно нас приваблювало, я його завжди вважала надто нудним. Але позитивні відгуки зимівників та відсутність альтернативи зіграли на користь цього курорту, тож ми вирішили його “дослідити”.

IMG_9000

Ми тут трохи більше трьох тижнів і я не можу об’єктивно оцінити це місто, але описати свої перші враження, яких я вже встигла набратись, думаю зможу. Отож:

Місто – не село
Мабуть, зайвим було б проводити паралелі між материковим містом та островом, тому намагатимусь не порівнювати його з Самуї. Та деякі нюанси мушу відзначити. Самуї хоч і не вважається селом, а має статус просто острова (в Таїланді це також  адмін одиниця), проте більше схоже на село в нашому розумінні, де багато природи, недоторканих земель, немає висоток, вузькі дороги на яких повний хаос, можеш їхати по зустрічній, ніхто й оком не поведе. А от з Хуа Хіном такий номер не пройде. Дороги тут більш ніж цивілізовані. Є тротуари, пішохідні переходи, чітка розмітка і тп. Тим паче, через сам центр проходить шосе, де смуги взагалі розділені стіною і для того, щоб розвернутись треба немало проїхати до дозволеного місця. Словом, напрягає. Оскільки це місто, тут багато будинків, готелів, магазинів. Хоч до мегаполісу Хуа Хіну далеко, висотки тут теж не рідкість. На щастя, їх не так багато і вони не псують загальної картини.

IMG_8947

Тут зовсім інша ситуація з житлом (про яке я напишу зовсім скоро) і тихий затишний будиночок на лоні природи навряд чи знайдеш. Тим не менше, Хуа Хін важко назвати містом у такому сенсі як ми звикли його розуміти. Це те ж село, тільки в разів 10 більше ніж Самуї, щільніше забудовпне, де-не-де більш доглянуте, але в основному не позбавлене “Азії” з її вуличною їжею, численними мотобайками на доргах, торговцями віниками та іншим крамом, що мандрують від до дому до дому, нічними ярмарками, бідними і брудними кварталами, що знаходяться в кожному провулку. Словом, Хуа Хін повний колориту та контрастів, що показує справжнє життя справжніх тайців, а не резервація для білих туристів як Самуї.

Тайці та китайці
Хуа Хін – це перш за все тайський курорт для тайців. Тут знаходиться літня резиденція короля і він частенько полюбляє тут відпочивати. Сюди не продають пакетні тури і не направляють чартерні рейси. Усі білі фаранги потрапляють в цей курорт винятково завдяки власним старанням. Найбільше тут європейських пенсіонерів, які роками  спокійно кайфують під шум швиль та під теплим сонечком. Є й немало словянів-експатів чи емігрантів. Завдяки міжнародним школам багато росіян та українців живуть тут з сім’ями роками. Є зимувальники та просто туристи. Хоча росіян і не так багато як на Самуї, всі вони напевно живуть у нашому районі, бо зустрічаю я їх надто часто)) Кого тут найменше – так це всюдисущих китайців. Вони реально бісли мене на Самуї. Там їх було сила-силенна. Про свою, як виявилось, неприязнь до цієї нації я напишу пізніше. А зараз зазначу, що їх тут прктично не видно і не чути)))

"звєзда"

“звєзда”

Свій серед чужих
В перші дні нашого перебування в Хуа Хіні мені здавалось, що всі тайці дивляться на мене з виразом :”Чого ви сюди приперлись. Їдьте на свій Пхукет чи Паттайю!”. Ні, завжди привітні тайці не робили злих фізіономій, але якесь дивне відчуття знаходження не в своій тарілці мене довго не полишало. Англійською тут розмовляють гірше, багато надписів зустрічаються лише на тайській, так само як меню в суто тайських кафешках. Може це й не правильно, але я звикла бачити тайців в ролі торговців, обслуговуючого персоналу готелів, кухарів та “зазивал”, але аж ніяк не туристів. На Самуї тайці не їздять відпочивати, а тут їх повно.

DCIM100GOPROGOPR3179.

А море де?
А море близько. Тепер ми живемо зовсім неподалік від нього, хвилини 3 ходьби. Але нормально досі не купались. Тривале проживання на острові з райськими пляжами виховало в нас “зажранське” сприйняття пляжу і моря. Материкові пляжі завжди програвали у плані “райськості” острівним. Берегова лінія тут дуже довга і широка. Взагалі все місто витягнуте вздовж узбережжя. Часті відливи роблять море менш придатним для купання. До глибини треба довго чухати, скачучи по хвильках. Проте, оця берегова лінія настільки широка і простора, що нагадує чимось узбережжя Мекски чи Флориди (те, що бачила на картинках). Широкий пляж з втрамбованим піском, де часто організовують кінні прогулянки, мало пальм, багато людей та висотки на обії перетворюють пляж ще й у чудову “набережну”. Ця велич і простір не може не манити і не притягувати якоюсь дивною силою до себе.

IMG_8766 IMG_8914

Клімат
Клімат Хуа Хіа дещо відрізняється від кліматичних умов острова Самуї, хоча й місто  знаходиться з тієї ж сторони Сіамської затоки Південно-Китайського моря,  на 600 км північніше. Це сухий тропічний клімат саванн. Зі спекою та вітрами. Ще з минулого разу я знала, що початок весни – найспекотніший період по всьому Таї, тому й хотіла кудись від нього втекти, як не у В’єтнам, то хоча б у північніший Чіанг Май. Та, зрештою, опинились ми у місті, де ця спека відчувається удвічі сильніше. За весь час, відколи ми прибули сюди, я ще не бачила жодної хмаринки на небі, а стовпчик термометра хіба вночі опускається нижче 36 градусів, та й то максимум до 30-ти. Доводиться бесперестанку мурдувати кондиціонер, зі сльозами на очах, уявляючи суми за спожиту електроенргію. І пересуватись вдень від тінька до тінька, або ж не вилазити з басейну. Пляж, на жаль, теж не рятує. Зранку тіні там практично нема, а після обіду дме такий вітер, що пісок просто врізається в шкіру. Як виявилось, березень-квітень найбільш вітряні місяці в році. Вітер з моря дме постійно, ганяючи накатом білі хвилі і даруючи кайт серферам їх зіркові хвилини. Хуа Хін, як найвітряніше місто, стає раєм доя любителів цього виду спорту.

IMG_8690 IMG_8772

 

Природа
Вона теж програє островам. Пальм тут практично немає і тому кудись розсіюється відчуття тропіків. Джунглі на Самуї настільки мене загіпнотизували, що природу тут я просто не можу оцінити належним чином. Тим паче, наразі, в час посухи, все жовте, сухе та вигоріле і більше скидається на пустелю чи українську осінь ( якщо не враховувати спеки). Проте материкова фауна більш різноманітна. Багато де  можна зустріти мавп, які скачуть по деревах і шукають в кого б то поцупити їжу і навіть диких слонів (в плані неприручених, а не буйних) , що мирно гуляють полями. Східна частина міста простягається вздовж морського узбережжя, тоді як західна обрамлена невисокими горами, які додають певної містичності та романтики місцевим краєвидам. А з самих цих гір відкривається не менш захоплива панорама міста.

IMG_8691

IMG_8616

Ось таким видалось мені це місто з першого погляду! Цікаво буде порівняти враження, проживши тут тривалий час, правда?))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *