Наша мандрівка у диво-місто Гонконг

Плануючи мандрівку (особливо з малюком) доводиться вирішувати не одне питання, на кшалт “а що ми будемо їсти?”, “де спати?”, “а що, якщо …?” На жаль, з дитиною на руках більше не можеш відчути себе легким на підйом екстремалом, готовим спати під зоряним небом, пересуватись автостопом чи мити кросівки у найближчій річці. Номер “якось воно буде” не пройде, тому стратегію і тактику баталії під назвою “вижити з дитиною в подорожі” потрібно добряче проробляти наперед. Я ще це все діло, зазвичай, роздруковую і вручаю усім учасникам мандрівки, щоб не розслаблялись 🙂 Отож,  про “технічний” бік мандрівки у Гонконг в деталях. Для тих, хто мріє відвідати це місто і не тільки 🙂

IMG_8384
Переліт
Полетіти в Гонконг можна мало не з кожної країни та міста, але обирати рейси слід дуже прискіпливо, моніторити що більше авікомпаній, то краще, бо ціни дуже і дуже різняться. Приміром, з острова Самуї  прямий рейс в одну сторону вартував стільки, скільки ми заплатили в обидві з Бангкоку. Нічого не маю проти сайтів типу “авіасейлс” чи “скайсканер”, але бюджетні варіанти, тим більше “лоу кост” компаній ви там навряд чи знайдете. Але агрегатором (сайтом, який шукає і продає вам політ) користуватись у таких випадках все ж не завадить. Ну хіба що  ви енциклопедичний гуру, знаєте назви усіх авіакомпаній, що летять в потрібному вам напрямку та можете промоніторити їх офіційні сайти. Мені став нагоді сайт Expedia.com. Хороший сайт, але досить хитрий. Як найдешевший варіант, він пропонував тайську лоукост-компанію “Ейр Азія”. Але варто було забрати у адресній стрічці th (значення країни в назві сайту) – найдешевшим варіантом за ту ж ціну (і навіть трохи нижчу) стала шикарна компанія “Емірейтс”. Звісно ж, я пішла на їх оф. сайт і купила квитки з набагато більшим комфортом, ніж у тайського лоукоста. Про те, як ми пережили ті перельоти Еміратами я писала тут . Що ж стосується України, то часто на очі трапляються цілком привабливі пропозиції на переліт в обидві сторони з Києва. Але радити тут нічого не буду, бо не вивчала це питання ретельно.

ритм

Житло
Це взагалі дуже весела тема 🙂 З житловою площею в Гонконгу дуже туго. Місто розкинулось на півосторві Колоун та ближніх гористих островах. Нереально красива природа з величними горами, вкритими вічнозеленими деревами, залишила дуже мало “рівного” місця для будівництва, а постійний притік нових мешканців спонукав місто до розростання. На щастя, гонконгські можновладці добре розуміють важливість природи та роль людини у її збереженні. Тому розбувують місто не в ширину, а у висоту. За кількістю хмародерів Гонконг, мабуть, переплюне і Нью Йорк, і Лос Анджелес, і будь-який мегаполіс. Площу теж було скорочено до мінімуму. Людині вистачить і 6 м.кв.  для проживання, зате око й надалі милуватимуть величні зелені гірські простори. Добре, якщо ця людина маленький китаєць, бо сім’ї з двохметровим татом і непосидючим малюком їх виявилось, м’яко кажучи, замало. Взагалі, проживання в Гонконгу є досить дорогим. Ціни на манюсінькі носмера у хостелах стартують від 30-ти дол. за ніч. Що більший в готелі номер ви хочете обрати, то дорожче. І не важливо буде він в центрі чи десь на останній зупинці метра. Якщо ви подорожуєте без дітей і не маєте особливих вимог, то номер за 30 дол. в центрі, я думаю, вам цілким підійде, хоч і доведеться скакати на одній нозі з ліжка в душ і спати разом з валізами. З дитиною ситуація ускладнється, особливо, якщо у вашому гаманці не завалялась зайва 1000 доларів. Мені важливою була наяність можливості готувати їжу самотужки, хоча б для дитини, бо жити на “банках” чи валандатись містом у пошуках чогось їстивно-прийнятного лякало. Звісно ж, готелі такої опції не пропонували, а апартаменти коштували стільки, що дух перехоплювало, то я звернулась до пошуку квартири через airbnb. Вперше звернулась до цього сервісу і не пошкодувала. Там звичайні люди пропонують свої помешкання чи окремі кімнати під здачу. Ціни не скажу, що нижчі ніж у готелях, але принаймні не вищі. Тож за ту ж ціну, що й номер у хостелі, мені вдалось знайти манюсіньку квартирку площею 6 м. кв., зате з міні-кухнею та в самісінькому центрі міста. Поруч із зупинкою метра. Страшнувато булр оплачувати, але напевно не дарма сайт бере комісію за свої послуги. Наша господиня, тітонька-китайка на ім’я Кітті, виявилась дуже відповідальною. Розповіла таксисту як довезти нас від аеропорту до будинку, зустріла, зорієнтувала, де можна купити продуктів та вигідно обміняти гроші. Квартирка виявилось по-домашньому обжитою, з усім необхідним для проживання та харчування. Не скажу, що нам було суперово спати втрьох на ліжку 120 см  на 160 см, але прожили ми п’ять ночей і шість днів там цілком комфортно. Якщо ви теж наважитесь замовити собі житло через air bnb, для реєстрації можете скористатись цим посиланням  і вам перепаде 20 дол знижки. Перевірено) Було приємно хоч десь зекономити 🙂

майже Сихів

Харчування
Оскільки місто не з дешевих, відповідно,  на їжу підуть немалі суми. Тому, ми вирішили харчуватись вдома. Не дарма ж взяли “апартаменти” з кухнею. Андрієві я готувала ту ж їжу, що й вдома – кашки-зупки-пюре, а ми сиділи на макаронах і сосисках. У супермаркетах багато звичної нам їжі, але ціни також кусаються. Приміром 200 гр картоплі коштувало мало не 3 долари, адже вона була імпортована аж із США. Чому так, і де ж була китайська картопля, яку масово везуть у Тай, я не знаю. Але в центрі дводилось користуватися тими магазинами, що були, бо шукати альтернативу  складно. Є у гонконгських торгових центрах і багато дитячого харчування. Я добряче запаслась “банками” для перельоту.

панда наминає бамбук

Транспорт
Громадський транспорт у Гогконгу, як і в будь-якому цивілізованому великому місті, розвинутий дуже добре. Їздити по місту можна на:
Метро – кілька гілок прокладено між островами та материковою частиною Гонконга. Є досить зручним, проте важливо пам’ятати, що виходів з кожної станції може бути зо 20, позначених мало не усіма літерами латиниці. Кожен з них веде до різних об’єктів, офісних та торгових центрів, тож приготуйтесь до довжелезних прогулянок під землею у пошуках потрібного напрямку. Плануючи мандрівку у якусь частину міста, намагайтесь одразу ж взнати через який вихід вам слід виходити на поверхню. Мене це напрягало, особливо з дитиною, яка хотіла долати ці відстані пішки, але комусь може й видатись зручним, оскільки не треба стояти на світлофорах і переходити купу кварталів.
Автобусі. Мережа автобусів у Гонконгу розвинена дуже вдало. Вони курсують по всьому місту з інтервалом у кілька хвилин і з нереальною, як на Львів, пунктуальністю. Є двоповерховими і досить дешевими. Нам з малюком було комфортніше пересуватись автобусами, аніж метро. Не потрібно було їхати ескалаторами, довго йти у натовпі, легше з візком, ну і Андрію, звісно, було цікавіше споглядати місто з висоти другого поверху.
Трамваї. Ними ми не катались, але мені вони, швидше, скидались на туристичну атракцію, аніж на засіб пересування. Двоповерхові, маленькі, в  колоніальному стилі – такими вони, мабуть, збереглися ще від часу панування на тамтешніх теренах Британської імперії
Таксі. Як у будь-якому місті їх повно, проте зупиняються у спеціально відведених для цього місцях. Можна просто підійти туди і сісти у авто, що чекає. Не обов’язково наперед телефонувати-викликати. Проте, цей вид траспорту не з дешевих. Якщо ваша мандрівка довга і пролягає платними каналами і шоссе, як в аеропорт, наприклад, то доведеться викласти немаленьку суму.
І найголовніше, що в будь якому траспорті, окрім таксі, можна розплатитись єдиною карткою – Октопус кард. Її можна придбати просто в аеропорту і покласти на неї відповідну суму. Коли покидатимете Гонконг,  можна здати назад і отримати  невикористаний залишок.

трамвайчик

Клімат
Мушу виділити його окремим пунктом, бо я, чесно кажучи,  обламалась, дізнавшись його особливості. Коли вже спаковані валізи стояли в куточку, все було організовано-сплановано, я дізналась, що в Гонконгу взимку зима! 🙂 Наша подорож випала на кінець лютого – початок березня і в цей час стовпчик термометра там показує весняні + 20. Засидівшись три місяці в теплому Таї, без курток та іншого теплішого одягу, це для мене стало шоком. Довелось купувати Андрієві закрите, тепле взуття і переживати чи не замерзнемо ми у наших флісових светрах. На щастя, погода в Гонконгу виявилась сонячною і свіжою, +21-25. Нам цілком вистарчало наших флісок, Андрій навіть жодного разу не взув свої нові туфлі (не тому, що було так тепло, а тому, що не полюбив їх з першого погляду і верещав, коли я намагалась його взути). Зате як класно було трішки взбадьоритись після виснажливої задухи і спеки. Що ж стосується гонконгського клімату загалом, то він більше схожий на іспанський, я б сказала. Взимку та восени нижче нуля темп не опускається і випадає багато дощів, навесні тепло і сонячно, влітку – спекотно. Опалення немає в жодному будинку, зате  кондиціонери є скрізь. На час нашого перебування ні те, ні інше не було необхідним.

природа острова Гонконг

Китайці
Хоча Гонконг і є китайським містом, яке має власну автономію, від Китаю у ньому мало, я б сказала. До 1997 року воно було колонією Великої Британії, яка дуже неохоче передала його Китаю, за умови, що наступні 50 років воно розвиватиметься автономно і матиме особливий статус. Тому саме Британією там “пахне” найбільше. Про це говорять не лише двоповерхові автобуси та трамваї, надсучасні хмародери, лівосторонній рух, численні католицькі та протестантські церкви, але й саме населення. Я неодноразово зустрічала китайців на Самуї і вони справляли на мене далеко не позитивне враження. Шумні, завжди і всюди ходять натовпом, мінімально знають англійську і постійно хочуть сфотографуватись з Андрієм, якому це не дуже до вподоби і який починає дико плакати, а вони голосно ржати…. Так от, китайці в Гонконгу – це зовсім не ті люди. Елегантні, витончені, з перфектним інглішом. Таким, що я сама офігівала і до мене довго доходили певні слова. А ще високі та не схожі на своїх співвітчизників. Принаймні на мій погляд.

IMG_8275

Дитина і мегаполіс
Маючи за плечима вдалу поїздку столицями Європи з Андрієм у липні 2015 року, я навіть не думала, що ця мандрівка може принести якісь складнощі та проблеми. Тоді малюку так само, як і нам було цікаво розглядати людей на Карловому мості у Празі чи кататись  фортецями Будапешта. Чого я не врахувала на цей раз, так це віку дитини. Тоді йому був рівно 1 рік, він ще не ходив самостійно і йому було в прикол кататись у візку. Тепер, у 1,7,  це була зовсім інша дитина. Візка він не признавав зовсім, на руках нестись теж не хотів, а всюди прагнув бігти пішки, причому в протилежному напрямку від потрібного. В умовах мегаполісу було дуже складно підлаштувати дитину під швидкий та потрібний темп. Це часто виливалось в істерики зі сторони Андрія та зіпсовані нерви з нашої. Мандрівка нам звісно ж вдалась,  я всім задоволена, але не можу сказати, що це далось мені легко. Зате стверджую, що чим доросліша дитина, тим частіше треба забувати про поїздки у великі міста, оглядини архітектурних пам’яток чи музеїв. Найкращий вік для таких мандрівок це таки до 12 місяців і після 7 ми років :))))

IMG_8261

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *