Кемпінг з малюком

–  Запах сосен, що пронизує твоє єство і наповнює легені свободою, темне-темне зоряне небо, тихий гомін нічного лісу, тепла ватра і посиденьки до ранку …. Ех, рамантіка студентських часів. А ми люди сімейні, з дітьми , дехто вже розміняв тридцятку та поважну посаду на поважній роботі … Куди ж нам у похід?!

–  Ні-ні, – кричала я у відповідь, –  Хіба ж дитина – то кінець? Дитина – це початок! Чому ж не можна на кемпінг з малюком !? – і шмигнула купувати-вибирати палатку, спальники, матраци, намети, карімати …

IMG_20160704_193916_1467806010290

Довго не роздумуючи рішення було прийняте одноголосно. Найбільше ця ідея припала до душі головному героєві. Йому сказали, що надувний матрац – це батут, і він був готовий їхати за ним хоч на край світу :). Спорядження тихо чекало в коридорі на старт, а ми чекали погоди, знаючи, що поїдемо ночувати в наметах, але не знаючи куди саме. Та й не важливо було. Головне – це новий досвід. Не тільки для мене, як мами, але й для моїх хлопців (маю на увазі старшого і меншого), які ще ніколи не жили в таких умовах і в поході толком не бували. Варіантів була маса і як тільки температурна крива на сайті прогнозу погоди скочила догори, ми вирішили їхати … на Хмельниччину, в гості. Там і ліс сосновий, і озеро в наявності виявилось.

IMG_20160704_194027

Коли до мандрівки залишився тиждень, мої солодкі мрії розвіяла хвороба Андрія. Банальний вірус, який вибив мене з колії на довго. І я немов в тумані щоранку вставала з думкою «їхати-не їхати». Коли ж переважувало «їхати», масла у вогонь підливали бабусі з криками «Йой, схаменись, дитина кашляє!» і тоді взагалі в хід йшла кава з валер’янкою. Перед поїздкою на кілька днів до Хмельниччини мене ковбасило так, ніби і нема у нас за спиною численних подорожей Європою та Південно-Східною Азією, мандрівок автомобілями, автобусами, кораблями, літаками…. Щоб підлікувати мою совість, за кілька днів до виїзду, пішли до педіатра, яка фахово пояснила мені, що дитина у мене майже здорова, можна  їхати куди хочемо. Трішки розслабилась і  таки поїхали. Фух!

Всього навчаєшся по ходу справи. Відтак, я вивчила ще одну істину – їхати автомобілем з Андрієм 3000 км в 1 рік було легше ніж 250 км у 2 роки. Тепер його годі зацікавити печеньком, корочком чи книжечкою. Навіть планшет з часом набридає. Довелось випустити на волю з автокрісла і дозволити кувиркатись, стрибати і махати «привіти» проїжджаючим повз автомобілям. На щастя, дорога до Рівного була рівною. Далі вже трохи гірша, але все ж краща ніж на Львівщині.

На вечір дістались до хороших людей, які нагодували, напоїли, спати вложили. Ну а на ранок наступного дня нас чекав мальовничий сосновий лісок з озером неподалік міста Славута.

Ледве знайшовши собі вільні три сосни неподалік озера, ми отаборились. Народу, окрім нас, тьма-тьмуща. Скрізь намети, запах шашликів, відгомін «Посадіть молоду яворину, і не плачте за мною, за мною заплаче рідня …». Трохи не те єднання з природою, якого хотілось, але п’янкий аромат сосен підкупив, і ми вирішили зачекати хоча б до понеділка.

IMG_20160702_161838

Отож,  що я вам скажу про життя в наметі з малюком? А те, що воно мало чим  відрізняється від життя вдома, з великим ліжком. Щоб не писати все на купу, розкладу по пунктах для мам, які досі гризуть нігті і бояться «жиби  воно не замерзло і кліщі не загризли»

Ночівля

На відміну від гірських районів, температурний режим  на Малому Поліссі  набагато комфортніший. Вночі стовпчик термометра найнижче опускався  до +14. Перепади температур вночі і вдень не такі вже й різкі.  Тому в першу ніч ми потіли (бо я ж капець боялась замерзнути), а в останню, навпаки, мерзли (бо я боялась запаритись). Андрій мав окремий спальник і суцільну піжаму-чоловічок. А під нами був надувний матрац товщиною 20 см. Загалом, все було досить комфортно і ніяких казусів не виникало.

IMG_20160703_094217_1467806219748

Їжа

Я не могла не набрати з собою банок з дитячим харчуванням на випадок потопу чи голодомору. Але вони з нами так і повернулись додому. Їв Андрій на обід те ж що й наш «табір» – уху, печену картоплю, шашлики, рибку, макарони, суп … Провізії в нас теж було «як на кінець світу», тому проблем не виникало. Добрі славутчани нам підвозили хіба чисту воду для готування. Хоча воду для Андрія я взяла з собою. На ранок мама смакувала найсмачнішу каву поміж соснами, а малюк розчинну кашку. Не дійшли у мене руки до варіння гречки чи вівсянки з молоком. Каюсь. Хоча йогурт таки заквасила.

DCIM101GOPROGOPR9295.

Гігієна

Добре, що набрала я зі собою старих  речей. Воно (дитя) було як чортеня. І чим більше бруду – тим йому кайфовіше катулятись у піску, стрибати в калюжі, копати мох і здирати кору з дерев. На щастя, дитинча маленьке і помити його не так вже й складно у відрі. Вода в нас на сонці завжди нагрівалась, але при бажанні можна було підігріти на вогнищі чи на газовому пальнику. Що ж стосується горщика, то його ми привезли з дому і він стояв в нас як пам’ятник цивілізації коло палатки практично не будучи використаним за призначенням. Андрій просився підливати травичку та дерева.

DCIM101GOPROGOPR9130.

Розваги

Їх було хоч відбавляй. Отак висунеш Андрія з палатки і сидиш тихенько, поки він вітається з павучками, довбе дерева, шукає ведмедя в кущах, риє траншеї, збирає шишки, катуляється по піску на пляжі. Можна було б ще й в озеро залізти. Водичка там чиста і тепла. Але після недавньої хвороби я не ризикнула.

DCIM101GOPROGOPR9183.

DCIM101GOPROG0209068.

Для повноти картини додам, що там нас теж застав дощ, який лив півдня. Андрієві набридли мультики та ігри на планшеті – і ми, взувши гумачки та дощовики, гуляли мокрим, порожнім лісом, поки татко робив окопи навколо палатки, яку почало підтоплювати. Люди усі розбіглись і ми кайфували природою майже наодинці.

Словом, кемпінг з малюком не такий страшний яким уявляється. Природа дає своє. Навіть залишки Андрієвої хвороби вивітрились, подихавши чистим сосновим повітрям . Тепер можна і в Карпати!

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *